Переводы:

Юрий Андрухович

Перевод: Юрий Серебряник

*	ИНДИЯ
*	Из цикла "СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ ЗВІРИНЕЦЬ"

ІНДІЯ

1.

Індія починаεться з того, що сняться
сни про виправу на схід. І вони сюжетні, вони -
наче фільм, по якому блукаεш героεм-зухом.
Просто чуεш сурму або ґонґ, або дзвін води,
або голос, який шепоче: "Устань і йди!",
але ти не певен, чи серцем почув чи вухом.
Індія - це не зовсім півострів. Це материк,
що межуε з Нічим. Ані атлас, ані словник
не враховують факту, що світ оповитий Нілом.
Що зірки на небі - це, власне, одна з вистав
у театрі Бога. І, видно, час не настав -
площину нам легше вважати кулею. Тілом.
Ми вважаεмо кулею те, що лежить, мов корж.
Але ти, почувши різке й наказове "марш!",
добуваεш меча і рушаεш на схід, аби вмерти.
І лаштуεш загін веселих та злих зарізяк,
і вони в поході співають приблизно так,
як ангели в небі нічні херувимські концерти.
Площина - це пустелі й царства, хребти, міста,
над якими лишень атмосферна густа висота
в сім ворожих небес, - і яка з них розрада чи манна!
Тільки втративши коней і друзів, увесь обоз,
виноградною впертістю кручених, битих лоз
ти проб'εшся туди, де доречне слово "рахманна".





ИНДИЯ

1.

Индия - сон об уходе на вечный восток,
сон Марко Поло, заснувшего в прочном седле,
или куста на сжигаемой солнцем земле,
или - не сон, а реальность неявственных строк
имени края земли, утонувшей в золе,
или, возможно, востока и солнца исток?
Индия, может быть, даже - почти материк,
или - на теле Востока нарост нарывной?
Атлас, а равно словарь - к ней еще не привык:
не умещается в символ один - столь большой
шмат недостроенной сцены, где звёзды - лишь лик
Бога над пьесой - хорошею или плохой?
Шаром считая пятак, мы погрязнем в себе -
может, он просто тёмнеет старинным гербом,
лишь подтверждая китов и богов в их борьбе?
Нужно захватывать землю - уже не мечом,
а разъярённою мыслью о крае, судьбе
и непонятливом ангеле с Млечным смычком.
Сделай из Индии - просто подарок жене...
Нет, не получится это - зачем города,
груды безумных богов и разумных камней,
стаи вопросов, лишённых ответа - тогда?
Индия - край, над которым неясное мне,
Словно над пламенем воздух, струится всегда.





2.

Марко Поло казав неправду, коли
запевняв, нібито мули, воли, осли
над проваллям пітьми і тібетом імли
привели його далі на схід - до Китаю.
Шлях його, безперечно, - то блуд петлі.
Марко Поло, певно, спав у сідлі.
Адже далі на схід немаε землі,
адже Індія - це межа, це те, що скраю.
Про який там схід можна казати, якщо
ε стіна, за якою велике й німе Ніщо,
і Воно не любить нас не знати за що,
як здаεться нам, бо насправді Воно ніяке.
Так що тут зупинка для прощ і пущ,
і останній камінь, і дощ, і кущ,
і тому гординю в собі розплющ -
ця стіна не з тих, які беруть зарізяки.
Ця стіна - це примара така, об яку
розсипаεться Азія з ïï масивом піску,
розбиваються валки всі об неï, стрімку,
а над нею вже інший вимір: там Бог, світила.
Але ти приблуда, і доля твоя така:
мандрувати вниз, поки тече ріка,
поки віриш: на світло, немов з мішка,
можна все-таки вийти. Ціною дурного тіла.





2.

Марко Поло врал, утверждая, что
глупый скот довёл его до Китая
сквозь Тибет, где снег оживал, летая,
а не чинно с неба на землю шёл.
Он в седле заснул, о своём мечтая,
и Китай ошибкой поставил с края,
ибо край есть Индия, в этом соль.

Про какой восток говоришь, когда
за стеной свернулось Ничто в клубочек
и жуёт сквозь сон до последних точек
полустанки наши и города,
не желая знать ни удач-сорочек,
ни любви-детей, ни сроков-отсрочек,
ни людей, что жить хотят иногда.

Та стена - дурацкий призрак небес,
искромсавший Азию в пыль и камень,
в преходящий пепел и вечный пламень,
в обезьян и коз, в солончак и лес.
По реке спустись, коль ещё не ранен
телом, - громким, словно крик обезьянин, -
в душу - пусть не ждёт в тишине чудес.





3.

Увійшовши в хащі, де повно птиць,
уяви: природа - майстерня Бога,
по якій блукаε твоя знемога.
Все, що можеш ти, - це упасти ниць.
Невблаганна зелень зійшла, як мор,
як потоп, як піна, слизька на дотик.
Ці рослини горді. Вони наркотик.
Ці рослини схожі на хор потвор.
"Але що там зелень! Вона - це тло
для рептилій, гемонів. Я вбираю
це гниття, цю розкіш - праобраз раю,
де не все збулося й повсюди зло".
Ти, що маεш меч і до нього дух
у спасеннім тілі, рубай, мов Юрій,
розпанахуй гемонів, гарпій, фурій,
розтинай пітонів, немов ропух!
Бо якщо вже тут збожеволів Бог
і вінцем творіння цей бестіарій,
де яріε регіт чортячих арій, -
ти повинен цим падлом встелити мох!
Ти повинен вийти з хащів, поки
над тобою Пані Ясна пробуде.
Ти, що світло маεш в очах приблуди,
мусиш вийти на срібло - на плин ріки.





3.

Зайдя в дремучий лес, где птицы - есть,
пойми: природа - мастерская бога,
где бродит мысль, что сил твоих немного,
и больше их не станет - даже здесь.
Неумолима зелень - как чума
и как потоп, как пена возле мола,
и гордость маков опийных сама
хор тварей создаёт - на грани фола.
На грани фола - монстров и сирен,
едящих корабли без хлеба-соли,
и глупых змей, принёсших миру тлен,
не охранивших рай от дел и боли.
Имея меч - да и отважный дух
в кармане белой глаженой рубашки -
руби драконов, змей, осот, лопух,
и выиграй у Полифема в шашки.
Здесь Бог давно уже сошёл с ума,
и никакой ты не венец творенья,
венец его - зелёная чума
вот эта вот. Руби её. Смелее!
Ты должен выйти - к берегу, к костру
и Деве, что повиснет над тобою,
вручить драконьи зубы. По нутру
служенье ей любое - и такое.





4.

Звичайно, що ріка тяжіε тільки вниз,
повільна і в'язка, немов рослинний слиз,
коли твоя рука багром тримаε спис.
І дивишся в ріку, і бачиш не рибин,
не мушлі на піску, що світяться з глибин,
не лілію тяжку і ясну, мов ясмин.
А бачиш, мов у сні, своε лице в ріці -
самотність у човні, з жердиною в руці,
своε лице на дні і рану на щоці.
На берегах цих вод живе химерний люд:
покручений народ впав на рівнину тут.
Ти зажадав - і от поглянь на цих паскуд!
В них тисячі принад: копитця, мов у кіз,
кохання через зад, а ïжа через ніс,
у них немаε "над", у них темніε ліс.
В них черева, мов льох, а ïхня кров - узвар,
в них дух, як мова, всох, в них мова, як в татар,
в них шестирукий бог і довгорукий цар.
Хто розв'язав цей міх і випустив на світ
знічев'я, мов на сміх, цих власників копит,
хто дав ïм для утіх жадання бути "під"?
Захищений плащем, тримаючись багра,
пливеш крізь рев сурем з-під серця і ребра
туди, де вхід в Едем. І в пекло теж діра.





4.

Ясное дело, река утекает вниз,
чтобы поить в своей дельте крестьянский рис
и в океане блюсти корабля каприз.
Видишь в реке не рыбу и не песок,
не известняк, который к корням жесток -
и не лилеи белый как мел цветок.
Видишь своё лицо, пустоту и свет
с ясной идеей, что этого света - нет,
шрам на щеке своей - знак чужих побед.
На берегу, в заглушённых дождём лесах,
странные люди собой пополняют прах
лиственный - схожи с чертями и при рогах.
Козьи копыта их, через нос еда -
это тебя почему-то влекло всегда...
ты не забудешь их уже никогда.
Кровь их - отвар корней, и коровий плод
носит любая женщина их - лишь год.
Им шестирукий бог не давал красот.
Кто развязал мешок, выпуская их -
яростно и упорно всему смешных?
Видно, Пандора - вон он, её жених.
Держишься за багор и плывёшь на юг -
там океан от разросшейся соли сух,
там и Эдем и Ад ждут твой странный дух.





5.

Повсюдна присутність у хащах тритонів, драконів,
ґрифонів, піфонів і те, як шаліють коти,
обернуті в духів, поява комет і циклонів -
ознаки, що дихаε пекло десь поруч. І ти
знаходиш цей отвір, ступаεш у сморід і морок
і йдеш над вогнем. І хитаються ветхі мости,
і хто його знаε - чорти і хорти, і хвости.
Хрести себе, знай, ненастанно - сто сорок по сорок
разів. Ця виправа для тебе воεнна,
за поли плаща і за плечі хапаε геεнна,
за піхви меча і за лікті, і чуεш: "Плати!"
Гей, ви, там на небі, поглухли?!
Святі з висоти
втручаються рідко в перебіг подій, але вчасно.
Ангели женуть, як воскреслі пілоти - по три,
а то і по п'ять, і по сім, і цвітуть непогасно
мечі в них і крила, й тебе визволяють з діри,
і сад задля тебе розгорнуто вздовж вертикалі:
дерева все вищі, птахове все ближчі й дари
щоразу солодші, вагоміші. Це прапори,
тимпани, тюльпани й так далі, і книги в перкалі,
і кисень, і мед, і так далі. І ти, над земною
поверхнею піднятий все-таки, над площиною,
і вже не вернешся, хоч кров'ю зійди, хоч згори!
Тобі залишаεться рівно світити згори.





5.

Присутствие в чаще тритонов и резких драконов,
грифонов, рождённых от кошки в день смеха богов, -
есть признак того, что таможенных чётких законов
меж адом и краем таким - нет с начала веков.
Мосты обветшали, гниют (под ногами - быстрее),
военная выправка в этих лесах не спасёт,
и плату грехами взимают с тебя скарабеи -
На то, чтобы стал интереснее солнца восход.
Святые не любят спускаться с высоких небес,
но если спускаются всё ж - исповедуйся, брате.
Погибшие ангелы смотрят на ад и на лес -
уже безголовы, но всё ещё явно крылаты.
Под солнцем идут друг на друга лишь тряпки знамён,
гнилою верёвкой тебя извлекают из ада,
на кладбищах тихо растут конопля или лён,
а также тюльпаны и книги маркиза де Сада.
Стоишь на вершине горы, как кабак опустевший -
кабатчик сбежал, станет уксусом скоро вино,
и в общем на всё наплевать, потому что давно
на родине мор и война, а король - спит, не евши.
Ты, солнце, здесь тоже надолго - вернуться назад
Похоже, тебе не судьба - как и мне - так давай же
искать свою родину не на земле - только над
горами, равнинами, раем и адом, а так же...







Из  цикла  "СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ  ЗВІРИНЕЦЬ"




2. ПТАХОРІЗКА

Це рясне гуляння вбогих при музиці,
Під мурами, де випивка і тінь.
Це триваε свято поïдання птиці
При світлі відлітань і тріпотінь.
Треті птиці лунко прокричали ранок,
І ринок забуяв, як райський ліс.
Тож тяжкі тіла знекровлених коханок
Закутуε в пітьму пан птахоріз.
По його робітні в'εться чорне пір'я,
І руки в нього, кажуть, золоті.
Музика на ринку. Вивіска "Вампірня"
Ясніε, ніби спалах, на путі.
Він виймаε з тіла теплу душу птичу
(його небіжчик тато - знаний кат),
а вночі приводить у закляклу тишу
крилатих і співаючих дівчат.
Злякані амури. Під'яремні псиська
Шукають у жаливі кість крила.
Це розправа з ангелами - ангелорізка,
Це пісня жолобками потекла.
Ми ж, умивши пивом пересохлі мізки,
Згорнувши небеса в густий рулон,
Та й гостимось на паперті птахорізки
У місті, що зоветься Вавілон.





2. ПТИЦЕРЕЗКА

Ярмарка и рынок, музыка и пиво
в переулке Бычьих, кажется, Хвостов.
Девушки свободны, не одна красива,
и стакан для боя с временем готов.
Петухи по третьей заложили утро,
спрятали под перья, в яркий воротник.
Вывеска "Вампирня". Пусто - почему-то
праздный день в такое место не проник.
Сын головореза вынимает души
птичьи, на продажу выставляя их.
Ангельские души, но не хочет слушать
ни один гуляка криков - не глухих.
Вспугнуты амуры, в панике наяды,
ярмарке ж без птицы, без её мясца
как-то слишком пусто, и уже не надо
без такой закуски пива иль винца.
Ярмарка промчится, птицерезка - как же!
Вон он, покупатель, - ждёт со всех сторон,
а исчезнут люди - значит бог закажет
ангельские тушки в город Вавилон.


Смотрите также перевод Игоря Кручика





3. ΕХИДНА

Повертаεмся, всіявши зойком оази;
кров на піхвах, засмага східна.
Та зачинене місто, мов острів прокази,
або клітка, в якій εхидна.
Поки нас не було, поки нас у пустині
прошивала сурма побідна,
на стовпах і криницях, мов сіль на хустині,
проступило тавро: εхидна.
Ми згубили себе в агарянськім поході.
Перемога цілком не видна.
І до рідних дверей нам достукатись годі,
і вітчизна немов εхидна.
Рідні панни зів'яли по вежах і клітях,
пізня ласка така фригідна.
В зимних венах померло дзвінке повноліття,
а в очах ожила εхидна.
Це вона відкладаε століття, мов яйця,
по торгах, де музика мідна,
де помости смертей, де живуть і бояться,
де юрба сичить, мов εхидна.
Що я можу? Хрипуча сурма наді мною.
Я півсвіту пройшов приблизно.
Можу босим піти за твоεю труною,
рідна панно, стара вітчизно.





3. ЕХИДНА

Возвращаемся, дальний схватив оазис
как игрушку, песков - не видно,
а в родимом доме в мучном лабазе
завелася уже - ехидна.
Да, с такой женою не будет скучно,
но и ждать не будет - с Востока,
а потом родит тебе дев паучьих
или съест тебя ненароком.
В вавилонских землях себя губили,
а победа - в царёвой глотке.
Мы мечами время своё рубили:
наши жёны - уж не красотки,
Наши пашни - в панских руках проворных,
и земля на хлеба фригидна...
Мы пришли из стран золотых и чёрных,
и теперь - ты моя, ехидна!
Ты женой мне будешь, и будет Кербер
мне любимым пасынком, чтобы
до смоковной мне дотянуться ветви,
чтоб верёвка - прочнее гроба
И далёких стен оказалась сразу,
Чтоб болтаться мне, поелику...
А потом, ехидна, твой вдовий разум
Да не выдаст чуме - владыку.


Смотрите также перевод Игоря Кручика





4. ГРИФОН

Мій пане, який нерозумний світ!..
Яка на румовище сходить журба!
Під небом, чорним, ніби графіт,
конаю в піску. І грифон з герба.
З дерев погаслих кричать граки.
Я впав з коня і програв турнір.
Тепер крізь мене ростуть гілки,
пробивши в панцирі триста дір.
Лети ж від мене, монстре знамен,
крилатий леве! Я випав з гри.
З очниці в мене цвіте ромен.
Я не мав меча. То був лютні гриф.
А ту, що чекаε, що ймення моï
на грифелі пише в стотисячний раз,
крилом захисти. І замовклу ïï
у землю сховай від облуд і образ.
Чому ж не летиш? На вологім піску
танцюεш довкіл моïх тихих рук.
І п'εш з мене довгу предвічну ріку
ти, схожий на крука. Ти майже крук.





4. ГРИФОН

Здесь всё надёжно сошло с ума -
арена, лес и царёв кабак.
Полна Каносса, пуста сума,
грифон гербовый - шут и дурак.
С берёз осенних кричат грачи.
Упал с коня, проиграл турнир.
Трава уж мне говорит: "молчи",
в губах корнями наделав дыр.
Лети отсюда, чудак знамён,
герба отродье и древних прав!
Моим доменом стал синий лён,
крестьянской тряпкой мой меч поправ.
А ту, что в замке ждёт родовом,
кроша долгами моими мел,
укрой сначала - своим крылом,
потом - друидской листвой омел
И камнем. Впрочем, ты мёртв, чудак,
в обрывках кожи затих моей
на влажной глине, где всё - лишь так,
как нужно кесарю королей.





5. ГАСПИД,  АБО  Ж  ДІДЬКО

Зійшла комета, Господи прости!
Мов гурт убивць повзе повз нас етапом.
Розпущені убори і хвости,
запахло спиртом, сіркою і цапом.
Він - той, що креше рогом до камінь,
і всюди починаεться розпуста.
І входять назавжди в солодку тінь
дівчата, смараґдові, мов капуста.
І б'εться в бубон вогке копито,
і замовляння світяться крізь писок
під шапкою нічного шапіто,
де акробати труться об кларисок,
де криють юнок вижовклі діди...
Це тіло, цю сполохану клепсидру
рятуй мені. Я ждав ïï завжди,
я сам ïï з вертепів ночі видру
і сам ïï пораню. В кожну п'ядь
ввійду, вповзу в ці брами, що розкрились.
І ярмаркові діти прилетять
з пекучими надрізами для крилець.





5. ЧЕРТ

Пришла комета, господи помилуй!
Остроги стали завтракать людьми,
и волосы распущены с той силой,
что мертвецов не делает детьми.
Вон тот, что трётся рогом о надгробье -
он вызывает бунты и хаос,
любовь мгновенно делает морковью
и продаёт меж вин и папирос,
Копытом бьёт в уже уставший бубен,
заказ военный лепит из песка,
а глас его, который тяжко трубен, -
запомнится на страшные века.
Старик по пьяни пристаёт к девчонке,
гудит кабак, готовится война,
стаканные набаты слишком звонки...
Мечи вострят - цари и ордена,
о родине судачат - там, в сторонке, -
жизнь человека в общем-то смешна,
горят селенья, нужно самогонки.

© Юрий Андрухович, 2003-2006.
© Юрий Серебряник, перевод, 2003-2006.
© Сетевая Словесность, 2003-2006.

Книга отзывов

ЕЖЕ-ПРАВДА // Ежедневная газета

Точка Зрения Игорь Белый: Хо / Сборник "Хо" - необыкновенный калейдоскоп! Вы найдете тут и задорные песенки-шутки, которые с головой выдают в Игоре барда, и потрясающие своей глубиной стихи, такие как "ОКАЗИЯ". Немного хулиганские находки соседствуют здесь с ясными, великолепными образами.